Згадані зміни відбулися у 1972 році. Вони були внесені шляхом голосування членів Американської психіатричної асоціації – 13 з 15 членів Ради просто проголосували за пропоновані зміни.

«Ми більше не будемо наполягати на ярлику хвороби для індивідів, які стверджують, що вони здорові» — так, в 1973 році було сказано в заяві Американській психіатричній асоціації [AmericanPsychiatricAssociationHomosexuality].

З наукової точки зору метод голосування в питанні нормалізації чи патологізації того чи іншого психічного стану людини є абсолютно неприпустимим. Оскільки такі рішення мають прийматись виключно на підставі тривалих досліджень на репрезентативних вибірках. Однак, в світлі того тиску, який зазнавала Асоціація протягом трьох років, очевидно, метод голосування став швидше способом позбутися негативних дій з боку гомосексуалів, ніж спробою прийняти науково обґрунтоване рішення. На момент прийняття рішення про депатологізацію гомосексуалізму не було надано жодних доказів, клінічних спостережень чи переконливих наукових аргументів які б вказували на необхідність зміни відношення медицини до гомосексуалізму.

Зазначимо, що виключення гомосексуалізму з DSM-2 відбулось за ініціативи та під редакцією лікаря-психіатра Роберта Спітцера, якого ще вважають головним автором сучасної класифікації психічних розладів. Пізніше ж він про це казав наступне:

«В 1973 році, я підготував нове визначення, яке стверджувало, що гомосексуалізм не є психічним розладом. І активісти вирішили, що з точки зору політичної стратегії буде краще, якщо вони зможуть всіх переконати, що якщо ти гомосексуал, то ти не можеш змінитись. І я можу зрозуміти, що це допомагає їм політично і симпатизує їхнім політичним цілям. Але, я думаю, що це просто неправда».

Детальніше: https://sexology.org.ua/istoriya-depatologizacii-gomoseksualizmu/

Згадані зміни відбулися у 1972 році. Вони були внесені шляхом голосування членів Американської психіатричної асоціації – 13 з 15 членів Ради просто проголосували за пропоновані зміни.

В США численность геев растет рекордными темпами за счет молодого поколения.
Это хорошо видно по опросам, которые регулярно проводит "gallup" c 2012 г.
Цифры последнего опроса (охват 340 000 чел [1]):

• среди людей родившихся с 1980-1999 количество идентифицирующих себя ЛГБТ составляет РЕКОРДНЫЕ 8.2%,
• что в 3.4 раза выше, чем поколение 1946-1964;
• в 2.3 раза выше, чем поколение 1965-1979;
• и в 5.9 раза выше, чем поколение 1913-1945.

Резкий подъем числа ЛГБТ наблюдается именно среди населения, чье взросление пришлось на период после установления гомодиктатуры, когда представители ЛГБТ имеют гораздо больше прав, привилегий и внимания, чем остальное население.

Очевидно, что миф, который распространяют пропагандисты ЛГБТ+ о том, что наличие пропаганды никак не влияет на численность геев является откровенным обманом.

[1] "In U.S., Estimate of LGBT Population Rises to 4.5%" https://news.gallup.com/poll/234863/estimate-lgbt-population-rises.aspx

Среди людей родившихся с 1980-1999 количество идентифицирующих себя ЛГБТ+ составляет РЕКОРДНЫЕ 8.2%, что в 3.4 раза выше, чем поколение 1946-1964; в 2.3 раза выше, чем поколение 1965-1979; и в 5.9 раза выше, чем поколение 1913-1945".
[Как в США пропагандируют гомосексуализм в школах:
https://www.facebook.com/ivaschenko.sergio/videos/2314079662141997/

Науково не встановлені причини такого збільшення зміни статі, однак можна впевнено припустити, що тут пропаганда гендерної ідеології робить свою чорну справу.

Клініки "зміни статі" активно пропагують, що операція – єдиний спосіб уберегти дитину від самогубства. Однак науково це до цих пір не підтверджено. Більш того, є дані, що це дає зворотний ефект: збільшення ризиків після такого "лікування".

Дітям в гендерних "клініках" прописують блокатори статевого дозрівання – препарати, які не пройшли сертифікацію для такого застосування, від яких страждає репродуктивна система, і є ймовірність зменшення щільності кісток і негативного впливу на мозок.

Блокатори рекомендують під приводом того, що зупинка розвитку вторинних статевих ознак дає час подумати і бути впевненими в тому, чи дійсно потрібна операція "зміни статі", проте дані показують, що усі приймаючі блокатори починають терапію крос-статевими гормонами, але ця інформація замовчується.

Приховування безвиході операції після курсу блокаторів статевого дозрівання є само по собі злочином, тому, що не менше 98% хлопчиків соромляться своєї статі і 88% дівчаток соромляться своєї статі приймають свою біологічну стать самі після того, як природним чином проходять через період статевого дозрівання (по даними Американської психіатричної асоціації DSM-V).

Однак замість того, щоб обмежити застосування небезпечних препаратів, GIDS зменшують мінімальний вік призначення блокаторів до одинадцяти років.

Замість того, щоб допомагати дітям позбутися від руйнівних внутрішніх сумнівів, гендерні "клініки" провокують операції "зміни статі", зокрема тому що офіційна "медицина" називає проблемою не психічний розлад, а сам організм людини страждає від сумнівів у своїй статевій приналежності.

Активні гомосексуалісти знаходяться у зоні підвищеного ризику зараження ВІЛ СНІДОМ. Дослідження показують, що майже половина усіх нових зафіксованих випадків заражень у США – це гомосексуальні і бісексуальні чоловіки.

Згідно з даними Centers for Disease Control & Prevention вони хворіють на ВІЛ-СНІД в п'ятдесят разів більше, ніж будь-яка інша суспільна група [1]. Це стосується і Європи, де кількість заражень серед геїв становить 39 %. Вказана тенденція простежується і у лесбійок, адже вони у три-чотири рази частіше мають секс з групами підвищеного ризику зараження ВІЛ-СНІДом, аніж гетеросексуальні жінки (гомосексуалістами, бісексуалами, наркоманами) [2]. При чому 77 % заражених ВІЛ-СНІДом не підозрює про це [3].

Навіть лояльна до ЛГТБ-спільноти Європейська комісія визнає, що досі невідомим є розмір епідемії СНІДу серед ЛГТБ товариства [4]. Окрім того, згідно з епідеміологічними дослідженнями гомосексуалісти і бісексуали живуть у середньому на 20 років менше, ніж гетеросексуали. Це пояснюється тим, що гомосексуальні та лесбійські сексуальні акти є протиприродними самі у собі та викликають чимало фізіологічних хвороб. Зокрема, серед гомосексуалістів поширений рак анального отвору, вірус людських бородавок, криптоспорідіа (kryptosporidia), ламбліоза (lamblioza) тощо [5],[6].

До цього висновку вони дійшли, проаналізувавши 457 педофілів, 36 % з них виявилися гомосексуалістами [1]. Наприклад, у Англії геї є винуватцями однієї третини випадків педофілії [2].

У 2007 році побачила світ інша публікація у якій автори доводили, що серед педофілів від 9 до 40 % – це чоловіки з потягом до власної статті [3]. Тобто, якщо врахувати, що кількість осіб з гомосексуальною схильністю у суспільстві від 2 до 4 %, то випадки педофілії у 10 разів більше серед гомосексуалістів, ніж серед гетеросексуалів. Науковці пишуть, що гомосексуальні педофіли набагато небезпечніші, ніж гетеросексуальні. Згідно свідчень самих злочинців гомосексуаліст у середньому ґвалтував 10,7 дитини і вчинив 53 акти педофілії. Тоді як гетеросексуальний зґвалтував у середньому 5,2 дитини і мав 5 сексуальних актів. У бісексуальних чоловіків ці дані наступні: 27,3 дитини і 120 актів. Ще більш шокуючі дані виявилися під час анонімного опитування. Згідно них гетеросексуальний педофіл зґвалтував у середньому 19,8 дітей і мав 23, 2 сексуальні акти, а педофіл-гомосексуаліст – у середньому 150,2 неповнолітніх і 281,7 актів педофілії. Деякі випадки були у так званих «одностатевих шлюбах». У 2011 році у США вибухнув скандал навколо пари геїв George Harasz i Douglas Wirth, яка усиновила 9 хлопців. Стало відомо, що двоє з усиновлених дітей зазнавали сексуальної наруги зі сторони цих прийомних «батьків».

У ФРН за приблизними підрахунками мешкає 250 000 педофілів [4]. Там майже 50 дітей ґвалтують кожного дня, а щотижня вмирає одна дитина через насилля або неналежне піклування. Загалом у 2014 році зґвалтовано 14395 неповнолітніх, однак це на 3% менше, ніж у 2013 р. Натомість на 5% зросла чисельність дітей битих їхніми батьками і опікунами і досягла 4233 випадків (кожна друга жертва не досягла 6 років) [5].

Станом на 1988 р у США було зафіксовано понад 2 млн. випадків сексуальних домагань неповнолітніх. Аналіз цих даних показав, що на 100 дівчат 33 скаржилися на домагання, тоді як серед хлопців це пропорція була 14 на 100. Якщо ж порівняти випадки сексуальних злочинів серед кліру, то 81 % жертв були чоловічої статті [6].

Треба розуміти, що у суспільстві, де легалізація хоча б одного відхилення від природної норми сексуальної поведінки, відкриває двері для узаконення всіх інших типів сексуального збочення. Діє принцип доміно, де один гріх призводить до прийняття іншого. І перші ознаки цього бачимо вже сьогодні, коли у Європі вже лунають голоси про дискримінацію педофілів [7], а педофілію закликають визнати нормальною сексуальною орієнтацією. І не лише від маргінальних науковців, а від офіційних осіб, які визначають політику ЄС. Наприклад, депутат Європарламенту від партії Зелених Даніель Кохн-Бендіт (Daniel Cohn – Bendit) не тільки заохочував до сексу з неповнолітніми, але й хвалився, що мав подібний досвід під час своєї вчительської кар'єри [8].

У 1987 році у журналі «Magazyn Homoseksualizmu» була опублікована стаття «Педофілія і рух гомосексуалістів» автор Тео Сандфорт схвалює зусилля гомосексуалістів, щоби покласти край «дискримінації педофілії». У 1980 році найбільша голландська організація геїв (COC) „прийняла позицію згідно якої лібералізація педофілії має розглядатися як ціль гомосексуалістів … і що граничний вік [для статевих актів] має бути знесений. Через усвідомлення спорідненості між гомосексуалізмом і педофілією, СОС сприяє тому, щоби дорослі члени організації були більш вразливими на еротичні прагнення молодих представників власної статті, а через це відбувалося розширення гомосексуальної ідентичності» [9].

Оминувши моральний аспект цієї справи, відразу перейдемо до цифр. Так, напередодні легалізації одностатевих «подружжів» у Австралії було проведено опитування серед ЛГТБ спільноти. У доповіді «Private Lives: Доповідь про здоров'я та благополуччя GLBTI австралійці» лише 5-10% чоловіків і жінок заявили про бажання формалізувати свій зв'язок з партнером або взяти на себе відповідальність за нього. Тоді як більшість (52% чоловіків та 39% жінок) не виявили жодного зацікавлення до цього. Інше опитування «Монополія: вивчення стосунків геїв», в якому брали участь 4215 геїв і бісексуальних онлайн-респондентів, показали аналогічні результати. На питання про «Шлюбні та інші церемонії» лише 11% чоловіків готова була б офіційно узаконити свої відносини зі своїм сексуальним партнером [1] Подібним чином і в Європейських країнах, де легалізовано одностатеві відносини. Так у 2014 році у Чехії зареєстровано 830 таких пар (на 188000 подружжів між чоловіками та жінками) , в Угорщині 360, а в Словенії – 260. У сусідній Польщі можна було б очікувати, якби там їх легалізували, аж 300 пар [2]. Після легалізації одностатевих відносин у Франції за даними Національного інституту статистики та економічних досліджень, число їхніх "шлюбів" скоротилося з 10 522 в 2014 році до 8 000 в 2015 році. Одна з причин відсутності у ЛГБТ бажань узаконювати свої відносини – їхня мала тривалість. В Інтернет-опитуванні, у якому взяло участь 8000 гомосексуалістів, 71 % визнав, що їхні відносини тривали менше 8 років, і лише 9 % повідомило, що вони разом більше 16 років [3] І мова тут не йде про вірні і моногамні відносини, адже у 66% зв'язків протягом першого року співжиття партнери мають секс з іншим на стороні. Цей показник у відносинах, які мають 5 роки, збільшується до 90% [4].

Виникає питання, навіщо для таких малих цифр змінювати радикально законодавство про шлюб? На думку оглядачів, такі зміни носять культурний характер. Йдеться «про руйнування природного антропологічного і символічного порядку, в рамках якого суспільство спирається на сім'ю, а сім'я – на відмінності між чоловіком і жінкою, існування батька, матері і дитини. Міністр юстиції Франції до 27 січня 2016 Крістіан Тобіра, підкреслила що мова йшла про «зміну цивілізації». Тобто реалізацією того, що П'єр Манан називає «необмеженим суверенітетом особистості» [5]

Вірно проведені дослідження (12000 та 1.6 млн випадків) виявляють згубний вплив ЛГБТ "батьків" на дітей.
Більше ніж у двічі більше випадків:

• депресії;
• бажання вчинити самогубство;
• відчуття що батьки чужі;
• ожиріння;
• клінічних психічних проблем;
• проблем з навчанням;
• перебування на лікуванні щодо емоційних проблем (зокрема у минулому).

У ЛГБТ "батьків" діти також мають значно більший ризик сексуально насилля, що зростає з терміном перебування у ЛГБТ "сім'ях".
При цьому, "одружені" ЛГБТ значно гірші для дітей ніж не одружені.

У цьому напрямі також багато досліджень, які роблять висновок "різниці немає", але усі вони мають недоліки, що зводять їх об'єктивність нанівець:

• мала вибірка
  (лише 0,02% від сімей США належать до категорії "ЛГБТ з дітьми", тому дуже дорого та важко підбирати велику та репрезентативну вибірку);
• упередженість учасників
  (коли дослідник та респонденти знають ціль дослідження та намагається "підкрутити" відповіді у бажаному напрямі,
  до того ж деякі дослідження використовують усне опитування без перевірки відповідей,
  це дивний метод з огляду на те, що ЛГБТ частенько ловлять на фальсифікаціях);
• статистично мала вибірка
  (дослідження проводиться на такій кількості людей, що його результати мають дуже велику похибку, тобто статистично недостовірні)...

[1] Study the Studies- What We Know About Same-Sex Parenting https://thembeforeus.com/study-studies-same-sex-parenting/
[2] Sociologist: Evidence shows homosexual parenting harms children https://www.lifesitenews.com/news/sociologist-evidence-shows-homosexual-parenting-harms-children

Зміст цього твердження для нас не є гучномовним. Але той факт, що культурні вподобання виділяють як один з вагомих речей свідчить, що захисники лгбт людей таким чином їх хочуть урівняти з рештою, довівши їх "нормальності"...

Хоча Американське Психологічне Товариство у 1973 р. вилучило гомосексуалізм зі списку хвороб, це не зробило його нормою. У 2003 р. група дослідників на чолі з Роном Сталлом виявила, що гомосексуальна поведінка пов'язана з вищим ризиком відчуття страху, депресії, насилля у сім'ї і зґвалтування у дитинстві [1].

Згідно з дослідженнями, від 20 до 30% американських юнаків, які вважають себе геями, здійснювали спроби самогубства. Це набагато більше, ніж в будь-якій іншій соціально-віковій групі [2]. У колишній Німецькій Демократичній Республіці 36% опитаних гомосексуалістів визнали, що думали про самогубство, а 13% намагалися його здійснити. Дослідження Департаменту охорони здоров'я США, опубліковані 1989 року, також показали, що гомосексуальні підлітки в 2 — 3 рази частіше роблять спроби самогубства, ніж їх гетеросексуальні однолітки.

Щорічно 30 % з усіх самогубств серед молодих людей чинять молоді геї та лесбіянки, а самогубство стоїть на першому місці у списку причин їхньої смерті [3].

Наприклад, відсоток самогубств та спроб їх вчинити серед підлітків з гомосексуальними схильностями у США значно перевищує показник серед їх однолітків [4]. За даними Колумбійського університету, серед гетеросексуальних підлітків число суїцидів як мінімум в 10 разів нижче (близько 2 %), ніж серед геїв.

Численні дослідження спростовують взаємозв'язок високого рівня суїцидів серед ЛГТБ з недоброзичливою соціальною атмосферою [5], адже гомосексуалізм є сам в собі джерелом страждань і психологічних і відхилень [6]. Показники психічних розладів та спроб суїцидів серед геїв Росії, США, Голландії чи Нової Зеландії (дві отсанні країни декларують високий рівень толерантності до гей культури) не відрізняються [7].

Існує стереопит, що гомосексуалісти постійно зазнають фізичного насилля від оточення. Згідно прихильного до ЛГБТ «Рапорта про дискримінацію і нетолерантність через сексуальну орієнтацію у Польщі у 2002 році», проведеного з явними методологічними помилками, адже не було дотримано правил опитування такі як анкетування чи репрезентативність опитаних осіб з цілої держави, виявилося, що лише 12,5 % опитаних членів ЛГБТ стали об'єктом фізичної агресії. Для порівняння, 15 % дітей у школі зазнає фізичного насилля від старшокласників [1]. Тобто навіть за таких результатів насилля щодо ЛГБТ не перевищує рівень фізичної агресії у інших групах [2].

Очевидно, що Католицька Церква закликає, що "таких людей треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації". (ККЦ 2358). Одночасно «людина зобов'язана дотримуватися морального закону, який спонукає її чинити добро й уникати зла». Церковна Традиція завжди проголошувала, що «акти гомосексуалізму за самою своєю внутрішньою природою є невпорядкованими» (Конгрегація віровчення, Декл.«Persona humana», 8.) і отже морально злі. У Листі Конгрегації щодо легалізації одностатевих зв'язків, підписаного тодішнім кардиналом Й. Ратцінгером (пізнішим він став Папою Бенедиктом XVI), написано, що політики мають протистояти легалізації гомосексуальних відносин, а католиків це зобов'язує, ще й вчення Церкви [3]. Має бути ясно, що повага до людини аж ніяк не означає поблажливе ставлення чи толерування її вчинків, якщо ті несуть моральну кривду або шкодять загальному добру. Адже одна з причин перемоги зла у цьому світі – мовчанні чи бездіяльність добра.

Часто ЛГТБ подає саму критику гомосексуалізму як форму дискримінації. Тоді як вияв свого ставлення до якогось соціального явища є правом, а навіть обов'язком кожного свідомого громадянина демократичного суспільства, який дбає про благо своєї держави.

Проте більшого насилля гомосексуалісти зазнають не від суспільства, а від свого партнера у зв'язку. Згідно американських досліджень, у 15–20 % гомосексуальних парах присутні випадки фізичної агресії [4]. Науковці довели, що у одностатевих парах існує вищий ризик насилля, ніж у гетеросексуальних. Результати десятирічної праці, викладеної у рапорті американської організації National Coalition of Anti-Violence Programs показали, що насилля присутнє навіть в 33% одностатевих пар. Науковці вказують, що існує більша можливість стати жертвою агресії зі сторони свого партнера, аніж з боку чужої особи. Також варто врахувати, що багато осіб з гомосексуальними нахилами вважає за доречне не повідомляти про факти насилля, щоб не псувати імідж ЛГБТ. А особливо це стосується лесбійок, адже це заперечує феміністичні концепції домашнього насилля як наслідку різниці статей. Стосовно лесбійок, то у їхніх парах особа, що проявляє агресію, є активною, вона ж, зазвичай, приймає рішення щодо спільних справ партнерства. Натомість жертва насилля частіше займається хатніми справами, але має вищий суспільний статус [5]. Дослідження Community United Against Violence (2002) вказують також на взаємозв'язок між ВІЛ-СНІДом і фактами насилля. Адже, якщо інфікована особа проявляє агресію, то може виявитися, що жертва не буде хотіти її покинути з мотивів опіки над нею. А якщо навпаки, то жертва агресії не захоче залишити кривдника, щоб не залишитися самотнім [6]. До насилля призводять також вживання алкоголю і наркотиків [7]. А наукові дослідження довели, що геї і лесбійки більш залежні від алкоголю, наркотиків і тютюну, ніж решта суспільства [8].

Книжки містять персональні свідоцтва, автобіографії, деякі релігійної тематики, про репаративну терапію (лікування гомосексуалізму), психологічні дослідження, допомогу у лікуванні залежностей.
Це пряма дискримінація за релігійною ознакою, пряме придушення свободи слова у поглядах на педерастію (ЛГБТ+). Дискримінація нормальних чоловіків та жінок. Дискримінація тих, що бажають позбавитися від потягу до своєї статі. Доказ того, що педерасти прагнуть саме виняткового статусу, та переваг перед іншим населенням: ні про яку рівність тут мови немає.
На фото до цього допису фашисти палять книжки. Вельми доречна ілюстрація!

Неповний перелік заблокованих книжок:

• Shame and Attachment Loss: The Practical Work of Reparative Therapy - by Dr. Joseph Nicolosi
• Restoring Sexual Identity: Hope for Women Who Struggle with Same-Sex Attraction: by Anne Paulk: 9780736911795
• The Battle for Normality: A Guide for (Self-)Therapy for Homosexuality by Dr. Gerard J. M. Van Den Aardweg
• Healing Homosexuality: Case Stories of Reparative Therapy (9780876683408): by Lucy Freeman and Dr. Joseph Nicolosi
• Coming Out Straight: Understanding Same-Sex Attraction - by Richard Cohen
• Growth into Manhood: Resuming the Journey - by Alan Medinger
• A Parent's Guide to Preventing Homosexuality - by Dr. Joseph Nicolosi and Linda Nicolosi
• Reparative therapy of male homosexuality: A new clinical approach - by Dr. Joseph Nicolosi
• Straight Talk about Homosexuality: The Other Side of Tolerance - by Richard Cohen
• Desires in Conflict: Hope for Men Who Struggle with Sexual Identity - by Joe Dallas
• Orientation and Choice: One Man's Sexual Journey - by David A Robinson

Джерело: https://www.change.org/p/amazon-com-reverse-amazon-s-decision-to-censor-alternative-views-on-homosexuality